Принц Хаосу - Страница 43

— Мені треба з'ясувати, чи прийнятно це, — сказав Рінальдо.

— Давай, — сказав Юрт.

Рінальдо відійшов до Лабіринту. Я обшукав туман по всіх румбах, сподіваючись побачити повернення батька. Юрт вивчав машину, чиє радіо грало тепер номер Брюса Денлепа з «Лос Анімалс».

— Якщо твій батько повернеться і змінить мене, — сказав Юрт, — я повернуся на поховання і, якщо тебе там не буде, вибачусь за тебе перед усіма. Ну, а якщо ви повернетеся, і мене тут не буде, ти зроби те ж саме. Добре?

— Так, — сказав я, жгути туману піднімалися між нами, як дим. — І хто б з нас не звільнився першим, у нього буде що-небудь, гідне розповіді…

— Так, — погодився він. — Я прийду подивитися, якщо ти до мене не доберешся.

— Не трапилося вам підібрати мій меч, поки ви були у дворі, ні? — запитав Люк.

— Часу не було, — відгукнувся Юрт.

— Наступного разу, коли ви повернетеся, я б хотів, щоб час знайшвся.

— Знайду, знайду, — сказав Юрт.

Рінальдо відійшов від Лабіринту, повернувся до нас.

— Ти найнятий, — сказав він Юрту. — Ходімо зі мною. Там криниця, яку я хочу тобі показати, і запас їжі, деяка зброя.

Люк повернувся і спостерігав, як вони йдуть у туман наліво від нас.

— Вибач, — сказав він тихо, — але йому я все ще не довіряю.

— Не вибачайся. Я теж. Я знаю його дуже давно. Але зараз у нас є більш вагомі підстави для довіри, ніж коли-небудь раніше.

— Хотілося б знати, чи розумно повідомляти Юрту, де знаходиться новий Лабіринт, а потім залишати їх наодинці.

— Упевнений, Лабіринт знає, що робить, і може сам про себе подбати.

Люк підняв схрещені пальці.

— Я проти, — сказав він, — але мені потрібен мій двійник.

Коли постові повернулися, по галявині розкотився дискжокейний баритон, який повідомив:

— Все йде до шоу, розпорядок — це все. Дорожні умови прекрасні. Хороший день для подорожі.

І негайно послідувало барабанне соло, яке — клянусь! — Я чув колись у виконанні Рендома.

— З цієї хвилини ти на посту, — сказав Рінальдо Юрту. Нам він кивнув. — І поки назавжди.

Я підхопив нас спікартом і кинув назад у Кашер, доставивши в Джідраш ближче до сутінків, до того ж спостережного пункту на верхівці стіни, де я раніше вже вигулював брата.

— Ну ось, нарешті, — сказав Рінальдо, роздивляючись місто.

— Так, — відгукнувся Люк. — Це все твоє… на деякий час.

Потім:

— Мерль, як щодо стрибка в мої апартаменти?

Я повернувся на захід, де хмари ставали помаранчевими, глянув вгору, де висіло кілька пурпурових.

— Перш, ніж ми це зробимо, Люк, — сказав я, — мені б хотілося скористатися залишками денного світла, щоб оглянути чорний слід.

Він кивнув.

— Хороша думка. О'кей, веди.

Його жест окреслив горбистий район на південному заході. Я підхопив нас і переніс туди, створивши слово, в якому при цій дії відчував необхідність. У цьому сила Хаосу.

Прибувши на вершину невеликого пагорба, ми проїхали за Люком вниз по дальньому схилу.

— Сюди, — сказав він.

Довгі тіні лягли на землю, але ще зберігалася велика різниця між сутінками і чорною дороговказною ниткою до Дворів.

— Це було тут, — сказав нарешті Люк, коли ми опинилися між парою валунів.

Я пройшов вперед, але нічого особливого не відчув.

— Ти впевнений, що це те саме місце? — Запитав я.

— Так.

Я пройшов ще десять кроків, двадцять.

— Якщо він і був тут, то зник, — сказав я йому. — Звичайно… цікаво, скільки часу нас не було?

Люк клацнув пальцями.

— Час, — оголосив він. — Поверни нас в мої апартаменти.

Ми послали прощальний поцілунок теплому дню, і я переналаштував приціл і відкрив нам шлях крізь стіну темряви. Ми зробили крок наскрізь в кімнату, в якій раніше ховалися Корал і я.

— Досить близько? — Сказав я. — Я не впевнений у розташуванні твоїх кімнат.

— Пішли, — сказав він, виводячи нас назовні — наліво і вниз по сходах. — Пора проконсультуватися з місцевим експертом. Мерль, зроби що-небудь із зовнішнім виглядом цього хлопця. Занадто багато поглядів породять коментарі.

Це було легко, і вперше я зробив когось схожим на парадний портрет Оберона там, удома.

Перш ніж увійти, Люк постукав у двері. Десь за нею в глибині знайомий голос вимовив його ім'я.

— Зі мною кілька друзів, — сказав він.

— Заходьте, — пролунала відповідь.

Він відкрив двері і зробив, що було запропоновано.

— Ти знаєш обох, Найда, — сповістив Люк. — Найда, це — мій двійник. Давай кликати його Рінальдо, а мене Люком, поки ми разом. Він буде вести справи замість мене, поки ми з Мерлем пошукаємо твою сестру.

Тоді у відповідь на її здивований погляд я повернув Рінальдо його вигляд.

На ній були чорні штании і смарагдова блуза, волосся було підв'язане ззаду зеленим шарфом, підібраним зі знанням справи. Вона посміхнулася, вітаючи нас, а коли глянула на мене, злегка, майже випадково, торкнулася губ кінчиком пальця. Я негайно кивнув.

— Бачу, що ти оговталася від усіх нещасть у Амбері, — сказав я. — Звичайно, для тебе це був невдалий час.

— Звичайно, — відповіла Найда. — Все прекрасно, спасибі. З твоєю сторони було мило потурбуватися. Спасибі і за недавні вказівки. Як я розумію, це ти викрав Люка два дні тому?

— Це було так давно? — Сказав я.

— Так, це так, сер.

— Пробач, моя люба, — сказав Люк, стискаючи їй руку і заглядаючи в очі.

— От і пояснення, чому охолов слід, — сказав я.

Рінальдо трохи стиснув і поцілував їй руку під час виконання ретельно відпрацьованого поклону.