Принц Хаосу - Страница 29

Я витягнув обидві руки на той випадок, якщо посадочний майданчик виявиться нерівним. Ні, не виявився. Підлога була викладена прекрасними чорними, срібними, сірими та білими плитками. Праворуч був геометричний візерунок, ліворуч — зображення Пекла Хаосу. Кілька митей мої очі були спрямовані вниз.

— Мій Бог! — Сказав я.

— Я права? Це важливо? — Сказала Глайт.

— Це важливо, — відгукнувся я.

6

По всій каплиці стояли свічки, багато висотою з мене і майже в обхват товщиною. Деякі були срібними, деякі — сірими, кілька білих, кілька чорних. Вони стояли на різній висоті в хитрому порядку на лавках, виступах, вузлах орнаменту на підлозі. Тим не менш, основне світло давали не вони. Освітлення йшло звідкись згори, і я навіть припустив, що це денне небо. Але коли я глянув угору, щоб прикинути висоту склепіння, я побачив, що світло розливається із великою біло-блакитний сфери, укладеної в темну металеву мережу.

Я зробив крок вперед. Вогник найближчої свічки мигнув.

Я повернувся обличчям до кам'яного вівтаря, який заповнював нішу навпроти мене. Перед нею по обидві сторони горіли дві чорних свічки, а поменше — срібні — на вівтарі. Якусь мить я просто розглядав вівтар.

— Ссожий на тебе, — зауважила Глайт.

— Я думав, твої очі не бачать двовимірних зображень.

— Я довгий час жила в муззеї. Навіщщо ховати ссвій портрет так ссекретно?

Я рушив уперед, погляд — на картину.

— Це не я, — сказав я. — Це мій батько, Корвін з Амбера.

Срібна троянда стояла у вазі перед портретом. Була вона справжньою чи творінням мистецтва або магії, я сказати не міг.

А перед трояндою лежала Грейсвандір, на кілька дюймів витягнена з піхов. Я відчув, що меч справжній, що варіант, який носив батьківський привид Лабіринту, був усього лише реконструкцією.

Я простягнув руку, підняв меч, вийняв з піхов.

Коли я взяв його, замахнувся, вдарив en garde, зробив випад, зближення — спалахнуло відчуття сили. Ожив спікарт, центр павутини сил. Я опустив погляд у раптовому збентеженні…

— І клинок батьківський, — сказав я, повертаючись до вівтаря і вкладаючи меч в піхви. Я розпрощався з Грейсвандір дуже неохоче.

Як тільки я повернувся, Глайт запитала:

— Це важжливо?

— Дуже, — сказав я, поки шлях стискав мене і відкидав назад на вершину дерева.

— Що тепер, майссстер Мерлін?

— Я повинен потрапити на ленч до матері.

— У такому випадку, кращще сскинь мене тут.

— Я можу повернути тебе у вазу.

— Ні. Я давно не влашштовувала зассад на дереві. Це буде прекрассно.

Я витягнув руку. Глайт розвернулася і витекла в мерехтливі гілки.

— Удачччі, Мерлін. Навіссти мене.

А я спустився з дерева, всього лише раз зачепившись штанами, і пішов по коридору швидким кроком.

Два повороту потому я підійшов до шляху, що веде в головний зал, і вирішив, що краще пройду тут. Я пірнув в нього і вискочив біля масивного вогнища — високі язики полум'я спліталися в кіски — і повільно обернувся, оглядаючи неосяжну кімнату і намагаючись виглядати так, ніби я стою і чекаю тут вже дуже довго.

Здається, була наявна тільки одна персона — моя. Яка, по короткому роздумі, повинна була справляти дикувате враження на тлі вогню, ревучого так витончено. Я привів в порядок сорочку, обтрусився, пробіг гребінцем по волоссю. Я провів огляд нігтям, коли відзначив спалах руху на самому верху величезних сходів, що громадилися по ліву руку.

Спалах виявився сніговою бурею всередині десятифутової вежі. У центрі її танцювали, потріскуючи, блискавки; крижинки побрязкували і розсипалися по сходах; перила вкрилися інеєм, коли вона пройшла мимо. Моя мати. Здається, вона побачила мене в ту ж мить, як я побачив її, бо вона призупинилася. Потім буря утворила коло на сходинках і почала спуск.

Спускаючись, вона плавно змінювала і форму, риси обличчя змінювалися майже на кожному кроці. Я теж почав зміну в ту мить, коли побачив її, і, мабуть, вона взялася за те ж, коли побачила мене. Як тільки я зміркував, що відбувається, я пом'якшив власні потуги трансформації і скасував їх кволі результати. Я і не припускав, що вона зійде до того, щоб пристосовуватися до мене, вдруге, тут, на її власних ігрищах.

Перевтілення завершилося, коли вона досягла самої нижньої ступені, ставши миловидною жінкою в чорних штанях і червоній сорочці з широкими рукавами. Вона знову подивилася на мене і посміхнулася, підійшла до мене, обняла.

Було б нетактовно стверджувати, що я хотів трансформуватися, але от забув. Або зробити будь-яке інше зауваження на цю тему.

Вона відвела мене на відстань руки, опустила погляд і підняла його, похитавши головою.

— Ти що, спав в одязі до або відразу після несамовитих тренувань? — запитала вона мене.

— Неласкаве вітання, мамо, — сказав я. — Просто по дорозі я зупинився оглянути визначні пам'ятки і влип в пару проблем.

— Ти тому і запізнився?

— Ні. Я спізнився, тому що зайшов на нашу галерею і затримався там довше, ніж розраховував. Та й не дуже-то я запізнився.

Вона взяла мене за руку і розвернула.

— Я пробачу тебе, — сказала вона, тягнучи мене до рожево-зеленою з золотими прожилками шляхової колони, встановленої в дзеркальному алькові через кімнату направо.