Принц Хаосу - Страница 40

Він піднявся з — як я, нарешті, зрозумів, — краю ліжка, підібрав зелену сорочку з довгими рукавами і натягнув її, прикривши свою колекцію шрамів. У ліжку біля нього я мигцем когось побачив. Він щось пробурмотів в тому напрямку, але я нічого не зумів розібрати.

— Нам треба поговорити, — сказав він, проїжджаючи рукою по волоссю. — Проведи мене.

— О'кей, — сказав я. — Але май на увазі — тут мій брат Юрт.

— Батьків меч у нього?

— Н-ні… немає.

— Сподіваюся, що не вб'ю його відразу, — сказав Люк, заправляючи сорочку за пояс.

Він різко простягнув руку. Я стиснув її. Він ступив уперед і приєднався до нас.

8

Люк посміхнувся в мою сторону, похмуро глянув на Юрта.

— Де ти таки був? — Запитав він.

— У дворі Хаосу, — відгукнувся я. — Мене викликали по смерті Савалла. Зараз повним ходом йде поховання. А ми дременули, коли я дізнався, що Корал в небезпеці.

— Я знаю… тепер, — сказав Люк. — Вона зникла. По-моєму, викрадена.

— Коли це сталося?

— Наскільки можу судити, позаминулої ночі. Що ти знаєш про це?

Я глянув на Юрта.

— Різниця у часі, — сказав він.

— Корал дає шанс набрати кілька очок, — пояснив я, — у грі, яка бушує між Лабіринтом і Логрусом. Так що за Корал послали агентів Хаосу. Але їм вона потрібна в цілості. З нею все буде о'кей.

— Навіщо вона їм?

— Вони вважають Корал особливо придатною для посади королеви в Руінааді, з Талісманом Закону, як частиною анатомії. Ось і все.

— І хто намірився стати новим королем?

Моє обличчя раптом обдало жаром.

— Друзі, які прийшли за нею, на цю роботу мали види на мене.

— Егей, мої вітання! — Сказав він. — Тепер я буду не єдиним, хто приймає ці пігулки.

— Ти про що?

— Це королівське дільце не варто і двох грам лайна, хлопець. Насамперед, мені хочеться, щоб ніколи мене не засмоктувало в цю пристрасть. Будь-хто може урвати шматок твого часу, а коли їм це не вдається, комусь завжди конче потрібно довідатися, де ти знаходишся.

— До біса, тебе тільки що коронували. Дай шанс справам утрястися.

— Тільки що? Це було більше місяця тому!

— Різниця часів, — повторив Юрт.

— Пішли. Я куплю тобі чашку кави.

— У тебе тут є кава?

— Без кави Як без мізків, хлопець. Сюди, — він вівів нас за двері, повернувши ліворуч, попрямував вниз по сходах. — У мене була кумедна думка, — сказавши Люк, — Поки ви там балакали… про твоє правління і Корал — бажану там королеву. Я міг би анулювати наш шлюб з біса швидко, поки я тут на посаді. Так от, ти хочеш її собі за королеву, а я хочу Договір Золотого Кола з Амбером. По-моєму, я бачу спосіб ощасливити усіх.

— Все набагато складніше, Люк. Я не бажаю цієї роботки, і було б дуже кепсько для нас, якщо мої родичі з Дворів взяли Корал під своє крило. Багато чого недоброго я дізнався нещодавно.

— Такого як? — Сказавши Люк, Відкриваючи бічні двері, що вели на алею біля задньої сторони палацу. Я озирнувся на Юрта.

— Він теж наляканий, — сказав я. — Чомусь у всі ці дні ми трохи більше щирі один з одним.

Юрт кивнув.

— Можливо, що Бранд став жертвою плану, який зародився при Дворі, — сказавши він, — жертвою ідеї, яка там живе дотепер.

— Нам би кращє піти і гарненько поснідати, — сказав Люк. — Давайте-но обійдемо навколо и поснідаємо на кухні.

Ми пішли за ним по садовій доріжці.

Отже, ми їли и розмовляли, поки навколо нас набирав силу день. Люк наполіг, щоб я знову спробував Карту Корал, Що я і зробив з колишнім результатом. Тоді він лайнувся, кивнув и сказав:

— Твій розклад вельми точний. Про хлопців, які прихопили Корал, доповіли, що вони відаляються захід по Чорній стежці.

— Он як, — сказав я.

— У мене є причина вважати, Що до Дворів вони не дійдуть.

— О-о?

— Я розумію так: ці чорні шляхи сполучення, якими ви, хлопці, користуєтеся, небезпечні для сторонніх, — зауважив він. — Але я можу показати вам те, що залишилась від одного з них — тепер це просто чорна стежка. Мені б хотілося по ній прогулятися, але не знаю, чи далеко я зайду. А також: чи є спосіб захистити мене від чорного сліду?

— Якщо просто будеш в нашій компанії, то це збереже тебе, коли ми візьмемо слід, — сказав Юрт.

Я встав. Кухар и дві посудомийки поглянулі в нашому напрямі.

— Тут є дехто, з ким мені треба зустрітіся, Люк, — сказав я йому. — Прямо зараз.

— Чому б ні? — Сказавши він, підводячісь. — де він?

— Давайте пройдемося, — сказавши я.

— Годиться.

Ми встали, прямуючи назад до дверей для прислуги.

— Отже, бажала вона співучасника чи магічну бомбу з годинниковим механізмом, але моя матуся могла направити батьків корабель на абордаж Амбера, щоб зовсім змінити світ, — сказав Люк.

— Ну, я думаю, що він теж прийшов до неї не з чистими руками, — сказав я.

— Вірно, але мені цікаво, наскількі хитромудрі були його плани насправді, на що вони опирались, — розмірковував Люк. — Це найцікавіше, що я почув за цей місяць часу.

Ми вийшли на невелику криту прогулянкову доріжку, що бігла уздовж палацу. Люк призупинився и роззирнувся.

— Де він? — спитав він.

— Не тут, — сказав я. — Просто мені потрібен був куточок для вібуття без свідків, щоб потім не говорили, що я поцупив короля.