Принц Хаосу - Страница 67

— Це було заклинання рабства, — сказав я. — Воно примусило б мене прийняти трон, слідувати наказам.

Мандор облизав губи. Це був перший випадок, коли я бачив у нього ознаки нервозності. Я миттєво насторожився… хоча трохи пізніше я усвідомив, що і зовнішня нервозність могла бути тверезим розрахунком. Я негайно приготувався парирувати його удар; але атака, звичайно, прийшла від Дари.

Мене затопила хвиля спеки. Я тут же змістив увагу, намагаючись виставити бар'єр. Атака була не проти мене особисто. Це було щось втішаюче-змушуюче. Я вишкірив зуби, поки боровся, щоб скинути захват.

— Мамо… — Прогарчав я.

— Ми повинні відновити імперативи, — сказала вона рівно, більше Мандору, ніж мені.

— Навіщо? — Запитав я. — Ви отримуєте те, чого хотіли.

— Трону недостатньо, — відповіла вона. — Я тобі не довіряю, а довіра — Умова неодмінна.

— Ти ніколи мені не довіряла, — сказав я, скидаючи залишки її заклинання.

— Це невірно, — сказала вона мені, — і тут питання технічне, не особисте.

— Яке б не було, — сказав я. — Я не продаюся.

Мандор накинув на мене паралізуюче закляття, а я скинув його, готовий тепер до чого завгодно. Поки я возився з цим, Дара вдарила мене майстерним твором, в якому я впізнав Шторм сум'яття. Я не збирався змагатися з обома — заклинання на заклинання. Хороший чаклун може розвісити півдюжини основних заклинань. Їх грамотної корекції, як правило, достатньо для вирішення більшої частини ситуацій. У чаклунській дуелі стратегія використання таких заклять — основа гри. Якщо сторони, які б'ються, доживають до виснаження основних заклять, вони опускаються до бійки голими, непродуманими енергіями. І тоді той, хто контролює великі сили, зазвичай отримує перевагу.

Я підняв проти Шторму сум'яття Парасольку, парирував Астральну біту Мандора, утримав себе від маминого Розколу Духа, зберіг свої відчуття в Стіні Мороку Мандора. Мої старі основні заклинання давно протухли, а нових я не підвішував з тих пір, як став покладатися на спікарт. Я опустився до викидання сирих сил. На щастя, спікарт давав мені контроль над більшою їх кількістю, ніж було раніше в моєму арсеналі. Так що мені залишалося тільки одне — змусити їх витратити всі закляття, потім — поєдинок розсиплеться. Я їх вистою, і висушу їх.

Мандор підкрався з тилу, вразивши мене в хвіст Електричним Дикобразом. Я роздробив його шквалом сили, вигнавши його в систему обертових дисків, які мерехтіли, миготячи у всіх напрямках. Дара огорнулася рідким полум'ям, що звивалося, вигиналося, виписувало круги і вісімки, у міру того, як вона наближалася і відступала, запускаючи сфери ейфорії і болю на орбіту навколо мене. Я намагався збивати їх ураганом, Розбив вщент гігантське фарфорове обличчя, видираючи разом з фундаментом башти, до червоного розжарив геометрію світових ліній. Мандор перетворився на пісок, просочився крізь структуру, по якій був розсипаний, став жовтим килимком, поповз до мене.

Я проігнорував їх трансформації і продовжував довбати родичів енергією. Я жбурнув килимок в полум'я і окропив їх самовитікаючим фонтаном. Змівши вогники з одягу і волосся, я продавив свідомість через онімілі області лівого плеча та ноги. Я розпався на частини і знову зібрав себе, як тільки склав розплітаюче Заклинання Дари. Я проколов Алмазний Пузир Мандора і розбив Ланцюги Спасіння. У всіх випадках я скидав людський вигляд заради більш підходящого, але завжди повертався назад. Такого тренування у мене не було з часу випускного іспиту у Сухе.

Але перевага була за мною. Їх єдиний реальний шанс — раптовість, а її-то і не було. Я відчинив усі канали на спікарті, — подібне могло б налякати навіть Лабіринт… хоча, як я тепер думаю, це могло оглушити і мене. Я зловив Мандора в конус сили, що обдерла його до скелета а за мить вибудувала знову. Пришпилити Дару було важче, але коли я випалив по ній з усіх каналів, вона вдарила мене заклинанням Засліплюючого Блиску, яке тримала в резерві, — єдине, що врятувало Дару від мого бажання перетворити її на статую. Вона залишилася в смертній зовнішності і відбулалася загальмованістю рухів.

Я похитав головою і протер очі. Переді мною танцювали вогні.

— Вітаю, — сказала Дара секунд, напевно, через десять. — Ти краще, ніж я думала.

— І навіть не втомився, — відгукнувся я, глибоко дихаючи. — Пора вчинити з вами так, як ви зробили зі мною.

Я почав сплітати заклинання, яке помістило б їх під мій контроль. І тоді я помітив її слабку повільну посмішку.

— Я думала… ми могли б… змовитися з… тобою… самі, — сказала вона, коли повітря між нами почало мерехтіти. — Я… помилялася.

Перед нею сформувався Знак Логрус. Тут же вираз обличчя матері пожвавилося.

Потім я відчув моторошний пильний погляд. Коли Знак звернувся до мене, пастіччо голосів підірвало мою нервову систему.

— Я покликаний сторгуватися з твоєю непокірністю, о чоловік, який приречений бути королем.

Знизу почувся гуркіт — зруйнувався дзеркальний будиночок. Я глянув в тому напрямку. Те ж зробила Дара. Мандор, який тільки зараз насилу піднявся на ноги, подивився туди ж.

Відображаючі панелі піднялися в повітря і попливли до нас. Вони розгорнулися бойовим порядком, віддзеркалюючи і перевідбиваючи нашу битву під незліченними кутами. Перспектива була посоромлена, бо здавалося, що сам простір вигнувшись, перекрутили. І в кожному віддзеркаленні ми були в колі світла, хоча я ніяк не міг знайти його джерела.

— Я — з Мерліном, — сказав звідкись Привид.

— Конструкція! — Заявив Знак Логрус. — Ти шкодив мені в Амбере.