Принц Хаосу - Страница 15

Я прикрив карту долонею. Вона спала і бачила сни. Піке — коли входиш в чиїсь сни. Піке ще крутіше — виявити там себе — якщо, звичайно, дотик мого розуму не підштовхнув неусвідомлене… Одна з маленьких загадок життя. Немає потреби будити бідну леді, щоб просто запитати її, як вона себе почуває. Я подумав, що зможу викликати Люка і запитати, як поживає Корал. Я почав шукати його карту, потім загальмував. Він, мабуть, здорово зайнятий: все-таки перший день на роботі на посаді монарха. Тим більше, я вже знав, що Корал відпочиває. Я тріпав-мусолити карту Люка, поки врешті-решт не відіпхнув її в сторону і не виявив під нею іншу.

Сіре, чорне і срібне… Його обличчя було більш старою, більш суворою версією мого. Корвін, мій батько, дивився на мене. Скільки разів я безрезультатно пітнів над цією картою, намагаючись дотягтися до нього, поки мозок не скручувався в ниючі вузли. Багато родичів говорили, що значить це лише одне з двох — або він помер, або блокує контакт. А потім на мене накотило обнадійливе відчуття. Я пригадав його розповідь про ті часи, коли вони намагалися дістати Бранда через Козир і як спочатку у них не виходило через віддаленість Відображення, де був ув'язнений Бранд. Потім я згадав батьківські спроби дістатися до Двору, і там трудність полягала в величезній відстані. Припустимо, що він не помер і не блокує мене, а просто, що він знаходився дуже далеко від тих місць, де я робив свої спроби?

Але тоді хто ж прийшов мені на допомогу у Відображенні тієї ночі, перенісши мене в дивний світ між віддзеркаленнями і химерними пригодами, що трапилися зі мною там? І хоча я був не зовсім упевнений у природі його появи в Коридорі Дзеркал, але пізніше я натикався на знаки присутності батька в самому Амберському Замку. Якщо він побував у кожному з цих місць, то навряд чи він міг бути настільки далеко. А це значить, що він просто блокує мене, і ще одна спроба дістатися до нього швидше за все виявиться настільки ж безплідною. А що, якщо були інші пояснення для всіх подій і…

Карта начебто почала холонути під моїм дотиком. Було це грою уяви або сила мого погляду все таки почала активувати її? Я подумки рушив уперед, фокусуючись. Здається, карта стала ще холодніше, коли я це зробив.

— Батьку? — Сказав я. — Корвін?

Ще холодніше, і поколювання в кінчиках пальців, що торкаються карти. Здається, початок Козирного контакту. Чи, можливо, що він був набагато ближче до Двору, ніж до Амбера, і тепер більш доступний…

— Корвін, — повторив я. — Це я, Мерлін. Привіт.

Його зображення ворухнулося, здається, ожило. А потім карта стала абсолютно чорною.

Але вона залишалася холодною, і виникло відчуття типу мовчазного варіанту контакту, схожого з довгою паузою під час розмови по телефону.

— Батьку? Ти там?

Темрява карти віднайшла глибину. І далеко всередині неї, здається, щось ворухнулося.

— Мерлін? — Слово було невиразним, але був впевнений, що це його голос виголосив моє ім'я. — Мерлін?

Рух в глибині був реальним. Щось рвалося до мене.

Воно рвонуло з карти мені прямо в обличчя, з биттям чорних крил, каркаючи, ворон чи ворона, чорне-пречорне.

— Заборонено! — Каркнув птах. — Заборонено! Йди! Забирайся!

Він бив крилами біля моєї голови, поки карти сипалися з рук.

— Геть! — Пронизливо кричав він, — кружляючи по кімнаті. — Заборонене місце!

Птах вилетів в двері, а я кинувся слідом. Але він зник, в одну мить загубившись з виду.

— Птах! — Кричав я. — Вернися!

Але не було ні відгуку, ні шереху від биття крил. Я заглянув у інші кімнати, але в жодній з них не було й сліду чорнокрилої тварюки.

— Птах?..

— Мерлін! В чому справа? — Донеслося зверху.

Я глянув угору, щоб побачити Сухе, що спускався по кришталевих сходах в тремтячій вуалі світла — за його спиною густішало небо, повне зірок.

— Просто шукаю птаха, — відгукнувся я.

— О-о, — оповіді він, спустившись до майданчика і ступаючи крізь вуаль, яка відразу дематеріалізувався, прихопивши з собою і сходи. — Сподіваюся, особливу птицю?

— Велику і чорну, — сказав я. — І, начебто, розмовляючу.

Сухе похитав головою.

— Я можу послати за такою, — сказав він.

— Це був особливий птах, — сказав я.

— Шкода, що ти упустив його.

Ми увійшли в коридор, і я, повернувши ліворуч, попрямував назад в вітальню.

— Козирі розкидані, — зауважив дядько.

— Одним я намагався скористатися, а він почорнів, з нього вилетів цей птах, кричачи: «Заборонено!» Ось я їх і впустив.

— Звучить так, ніби твій респондент — злий жартівник, джокер, — сказав він, — або заклятий.

Ми опустилися на коліна, і він допоміг мені зібрати Козирі.

— Останнє здається більш ймовірним, — сказав я. — Це була батьківська карта. Я багато разів пробував запеленгувати його, і на цей раз я був ближче, ніж будь-коли. Я справді чув його голос в пітьмі, перш ніж втрутився птах, і зв'язок перервався.

— Звучить так, ніби він ув'язнений в місце без світла, яке, напевно, охороняється магією.

— Звичайно! — Сказав я, підбиваючи колоду і ховаючи її.

Не можна потривожити тканину Відображень в точці абсолютної темряви. Темрява настільки ж ефективна, як і сліпота, коли когось нашої крові треба позбавити можливості втечі. Що ж, це додає елемент раціональності до мого недавнього досліду. Хтось, хто бажає, щоб Корвін вийшов з ладу, був би змушений утримувати його в дуже темному місці.

— Ти коли-небудь зустрічав мого батька? — Запитав я.